Святвечір та Різдво – особливі свята для кожного. Особливі вони також в лемківській культурі, а сьогодні ще й дуже важливі, адже традиції, вірування та звичаї зберігають ті, кого 75 років тому польським та радянським окупаційними режимами було насильно висилено з етнічних земель Лемківщини. Дух лемківської культури продовжують та відтворюють у музейному комплексі «Лемківське село», який очолює лемківка, людина, яка робить дуже багато для популяризації історії Лемківщини Віра Дудар. У неї ми запитали, як лемки готувалися до Різдва, як святкували, у що вірили, та які у них були звичаї.
Вилия – святвечір по-лемківськи
Лемки були надзвичайно богомільними. Бог для лемка означав усе. В основному лемки греко-католики й відзначають Різдво 6, 7, 8 січня. На вилию (святвечір – прим. авт.) було багато цікавих традицій. Лемко їх дуже пильнував, тому що свято вірив, що якщо упустить хоча б один обряд, то не піде добро в його хату, не буде в році здоров’я і благополуччя. Навіть газдиня старалася якнайшвидше встати, щоб запалити в печі вогонь і відразу бігла дивитися як той вогонь горить: якщо пішов до гори і не хилиться, значить все буде гаразд. Також вона мусила пильнувати, щоб всі традиційні страви були на столі. Куті у такому вигляді як вона зараз є в українців, в лемків не існувало. Була каша з пенцаку посолоджена медом. Казали, що скільки в каші зернинок, стільки має бути щастя в лемківській родині, а лемківська родина була багатодітною, завжди наповнена сміхом, роботою, молитвою…
Була цікава страва й бобальки – з дріжджового тіста розкачувалися смужки, різалися і варилися або пеклися в печі, деколи посипали їх маком. Вони були солоденькі.
В різних регіонах Лемківщини по-різному на стіл подавалися страви. На західній Лемківщині мали всі страви стояти на столі одночасно і не мали права ніхто вставати з-за столу поки всього не з’їли. На східній і центральній Лемківщині страви подавалися по-одному.
Традиції та обряди – запорука благополуччя й здоров’я
Взагалі цікавим було дійство внесення дідуха. Я пам’ятаю як дідусь нас поздоровляв лемківською мовою, жичив всього, діти обов’язково мали стояти з-заду із сіном під пашкою. А на столі спочатку ставилося на кути часник, сіно, гроші, а тоді накривалося біловою матерією – обрусом, який символізував крижмо Ісуса. Ніжки стола лемки обмотували ланцом, щоби родина трималася купи так само як кільця ланца.
Вносили також реманент. Батько з синами заносили до хати навіть плуги. Вони вірили, що той реманент, який стоїть на вечері, довго буде служити. А діти, щоб було в них здоров’я міцне як залізо, нозями мали доторкатися до того леза.
Існував ритуал метення хати перед сіданням за стіл. Спеціально прибалакувалося, щоб було чисто в хаті, чисто на совісті. В основному мела найстарша жінка, а вже вимітала дівчина. І цікаво, що дівчина мала зробити це швиденько, щоб хлопці не побачили, бо інакше б вони з неї сміялися і вважали б поганою газдинею.
Господар перед тим, як сідати за стіл мав обійти обійстя. Найперше лемко давав ритуальні страви худобі. По-перше, щоб задобрити, а по-друге, щоб подякувати за те, що вона годує цілу родину. Потім газда з хлопцями мав обійти всю садовину, робили спеціальні перевесла і кожне дерево обв’язували перевеслом, дякуючи, що годувало цілий рік родину і вже тоді батько заносив дідуха до хати.
Асиміляція зробила свою справу, але ми намагаємося продовжувати нашу самобутність – співаємо лемківських колядок, говоримо лемківською говіркою… До пандемії ми традиційно проводили вилию в нашому музеї, запрошували стареньких лемкинь із маленькими дітками і разом робили 12 лемківських страв, обв’язували дерева і колядували, так як робили наші діди-прадіди в бескидах.
Також у музеї ми робимо різдвяну композицію «Христо ся рождає», виносимо лемківську шопку. Вона правдиво лемківська. В нас навіть Матінка Божа у лемківському одязі. Торік зробили великого шестиметрового ангела над нашою шопкою. Цього року це також буде, а от щодо заходів, то все залежить від карантинних обмежень. Якщо все буде гаразд, то ми плануємо і радо запрошуємо до себе в гості та на екскурсію!
Довідково,
Музейний комплекс «Лемківське село» унікальний тим, що це колиска лемківської культури на Україні. Це єдиний державний музей, фонди якого належать до фондів національного фонду України і де зберігається матеріальна та духовна культура лемків. Відкритий у 1996 році. У музеї більше трьох тисяч експонатів, дуже гарна і багато колекція різьбярства, лемківського народного одягу. Є вісім залів, де представлена лемківська культура. Адреса: м. Монастириська, вул. Шевченка, 58А.
